Герої поміж нас

Історія і сучасність України – це діло геройської української молоді: сотень тисяч юних, молодих, ледве двадцятирічних добровольців руських дружин великого князя Святослава і короля Данила, козацьких полків Богдана Хмельницького та Івана Мазепи, легіону Січових Стрільців, Української Галицької Армії Мирона Тарнавського, армії Української Народної Республіки Симона Петлюри, Організації Українських Націоналістів Євгена Коновальця і Степана Бандери, Української Повстанської Армії Романа Шухевича і Олекси Гасина, членів визвольного руху шестидесятників В’ячеслава Чорновола, учасників студентського голодування 1990 року, одним словом, усіх молодих українців, які боронили інтереси України навіть ціною власного життя. 

 Я і ти, батьки, наші сім’ї, народ… Український народ зі своїми традиціями та культурою – неповторний, самобутній та унікальний. Він встояв попри те,що існував на межі «двох світів» – азійського та європейського. Українці не лише вижили, але ствердилися як нація, збудували власну державу, в якій об’єднано майже всі етнічні землі.

У житті кожного народу є свої герої. Українська політична нація ще досить молода, і зараз саме той час, коли починають з’являтися наші герої. Ними з упевненістю можна називати тих українських солдатів, які воюють в зоні АТО.

      Зовсім недавно я зрозумів, що герої мого народу живуть поміж нас,  поряд, ми знаємо їх в обличчя. Я маю на увазі колишніх учнів Нововасилівського НВК, які нині – захищають Вітчизну в зоні антитерористичних дій.  Яланський Микола, Яланський Василь, Яланський Володимир, Іволга Олександр, Мордовін Денис , Мордовін Олексій, Тименко Роман, Мурка Олександр, Верхоляк роман, Коваленко  ,Чалов Євген – усі вони, пішли захищати свою державу ризикуючи  не повернутися до дому. У кожного з них є сім’я, родина, друзі. Їм є що втрачати. Можливо, інший би не погодився, але не вони. Ті, завдяки кому ми зараз спокійно ходимо до школи. Вони народилися   в Україні. Це їх рідна земля, історична та культурна спадщина рідного народу. Мабуть тому наші хлопці приходячи  в жадану  короткочасну відпустку до дому, завжди знаходять час відвідати стіни рідної школи. Поспілкуватися з вчителями, які давали їм перепустку у доросле життя, поцікавитися успіхами своїх молодших братів та сестер. Саме

Такі зустрічі з воїнами АТО навчають нас любити Батьківщину понад усе.

   Я- дуже люблю свою Батьківщину, та як і мої ровесники, являюся неповнолітнім громадянином  України . Ми  - діти, учні, то ж ще не маємо змоги боротися зі зброєю в руках, приймати  участь у різноманітних мітингах, але ми не можемо стояти осторонь  та не звертати уваги на все, що коїться навколо. Ми завжди маємо  втілювати свою любов до України в життя, нашими  вчинками. В шкільному закладі де я навчаюся  проводяться різні виховні заходи. Особливо активну участь  учні приймали  в заході  по  збору  речей для воїнів АТО, провели урок мужності на який запросили учасника  АТО  Яланського Миколу Сергійовича, конкурс малюнків на асфальті «МИ- за мир!», учні 6-8 класів написали листи – побажання , намалювали малюнки  та відправили їх воякам в зону антитерористичних дій. Безмежна радість сяяла на наших обличчях, коли  із зони АТО надійшла відповідь:- Прапор України. На кожен лист  була відповідь написана на цьому прапорі. В такі хвилини відчуваєш себе людиною у найповнішому сенсі цього слова,  що ти- патріот своєї країни, розумієш,  як би мав  змогу зробити для свого рідного народу щось більш вагоме, то  обов’язково скористався би цією можливістю. І  вчинив саме так, як це зробили мої земляки, односельці.

 

     Стенд пам’яті «Вони віддали своє життя, за Україну» що виготовили учні Нововасилівського НВК , містить  53  фотокартки воїнів Запорізької області загиблих в АТО, є свідченням  вірності і любові наших молодих героїв, до своєї Вітчизни .

  “Вони ще гинуть, отже – молоді” – сказав поет. І справді більшість полеглих  Героїв АТО лише починали жити. Сьогодні вони у Засвітах, а ми тільки починаємо розуміти значення їхнього чину для всіх нас. Подвигу, завдяки якому народилася вже якісно нова незалежна нація, мужності й звитязі людей, які змінили нас усіх і віддали свої життя за справді єдину неподільну Україну, за нашу свободу

    Це вони – герої: творять дійсність,формують обличчя світу – вчора, сьогодні і завтра, бо вони готові віддати все, і в тому числі своє життя, щоби осягнути свою мету, щоби здійснити свою мрію. Це герої залишили для нас здавалось би такі божевільні кличі: Або все – або нічого! Перемога або смерть!

   Такі вони молоді українці, вони знають  ціну майбутньому,  знають за  що людина готова боротися і  боронити, жертвуючи усім, навіть найдорожчим – власним життям. І серед тих цінностей перша – Україна, наш український народ, наша рідна земля і наша українська держава.

 

     І ми повинні пам’ятати  всіх, живих і тих, хто вже не з нами. Солдатів і активістів майдану. Лікарів і волонтерів. Пам’ятати старих і  молодих. Вони боролися за наше життя. Не забуваймо це. Закарбуймо їхні імена у пам'ять вічності, тоді вони не вмруть, а будуть завжди з нами. Усіх колись не стане на цьому світі, але в наших серця вони, герої, житимуть вічно.
Ми живі, ми діємо…і ми переможемо! Українці – є, були й будуть! І як твердив геніальний син та патріот нашої матері – України Тарас Шевченко:

Смійся, лютий враже!
Та не дуже, бо все гине,—
Слава не поляже;
Не поляже, а розкаже,
Що діялось в світі,
Чия правда, чия кривда
І чиї ми діти.
Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине...
От де, люди, наша слава,
Слава України!

                                                         (Статтю підготував Удовиченко В.)